Історично - інформаційна  довідка

Суди, судівництво, карне, цивільне чи скарбове право були у старій Польщі однією з найслабших сторінок її ладу. Польща за весь час свого існування, аж до занепаду, ніколи не мала писаного права, жодної судової процедури чи ординації, а користувалась лише застарілим звичаєвим поль­ським правом, неписаним, яке часто різнилося в її землях, чи воєводствах. Тому в судовій справі панували загальне безголів'я та суперечливість, не було уставлено жодних правних інституцій чи постанов, у той час як на Заході всі держави вже мали свої писані карні й цивільні кодекси.

У Польщі не було стислих і точних постанов щодо компетенції судів і щодо поділу їх на вищі й нижчі. Хоча практично такі суди існували: після вироку одного суду справа переходила в разі протесту (як би тепер сказали - подання апеляції) до другого суду. Найвищим суддею був сам король і міг вино­сити вирок без нижчих судів, якщо така справа у нього опи­нялась. Шляхті було дозволено у всіх справах звертатися прямо до короля.

У випадку, якщо справа дійшла до короля, він міг вирок нижчого суду скасувати, відхилити або зупинити. Зрештою, король міг сам виносити вирок, обминаючи всі суди, нижчі чи вищі. Наведу такий приклад. Справа з найнижчого суду, се­бто з міського суду у Самборі, опинилася у короля Зиґмунта III. Король своїм рішенням від 27 січня 1622 року по справі проти бурмистра, радників і членів міської Ради вказав на некомпетентність міського суду, вирок цей анулював, на тому справа закінчилася. Таких документів є без числа, чи не найбільше з усіх інших, бо всі судові вироки були писані й тому збереглися.

За браком часу судової ординації суд (вищий чи нижчий) не знав, які справи до нього належать, себто, яка є його ком­петенція, тому долагоджував усі справи, що до нього потра­пляли.

У старій Польщі були такі суди: старостинські, опісля змі­нені на міські, як найнижчі (за теперішньою назвою, як суди першої інстанції), земські та воєводські, як вищі суди, себто. другої інстанції і королівські, як найвищі (третьої інстанції). Всі ті суди могли виносити вирок у першій інстанції, але не було постанови, котра б регулювала, до яких вищих судів у разі незгоди можна було звертатися. Ці суди діяли на терені всієї Польщі, себто також у Галичині.

Крім того, були ще суди: асесорські та біскупські, як нижчі суди, й суди каптурові, реферандарські та королівських асе­сорів, як вищі. Відомі ще суди: задвірні, віцеадміністраторські, замкові й цехові. Як я вже згадував, не було поділу судів за компетенцією, себто, до якого суду потрапляла справа, і той виніс вирок, як і не було відклику, на тому вона остаточно й закінчувалася. У Самборі були суди: старостинські, потім названі міськими, замкові, віцеадміністраторські й це­хові.

До міських судів (також на терені Польщі) належали всі справи цивільні й карні. Вони дотримувалися законів німе­цького каролінґського кодексу, про що вже була згадка. Ті суди могли виносити також і смертні вироки. Смертна кара була ступенева: повішання "на горло" або за ноги (вища кара), відрубування ніг або рук перед смертю, стинання го­лови, четвертування, себто перерізання пилою вздовж (най­вища кара). У Самборі в мурах була Кривава брама, якою кати виводили засудженого на місце страти. Виконання смер­тних вироків було прилюдним. На місці страти, над Дністром, стояли шибениці, тому воно називалося місцем шибенець.

У 1909 році був збудований будинок повітового суду та в’язниця по вулиці Івана Франка.

В 30-ті роки у місті було два суди: повітовий (міський) та обводовий (окружний). Один з неповних списоків суддів та радників українців: Іван Туркевич, Іван Козбур, Антін Копровський, Володимир Петрівський, Володимир Козакевич, Василь  Бережанський, Володимир Хиляк, Ігнат Хиляк, Володимир Граб, Владимир Бачків, Микола Івасюк, Владислав Курчак, Налуковий, Яцикевич, Яцківський, Княгиницький, Вітер, жид і голова окружного суду вихрест Тернер, всі інші судді - поляки Ган, Шафернакер і Вондравх, які навіть не знали й не хотіли знати української мови, це вже вихованці нової Польщі.

У 1940 році по всій території Західної України, а зокрема в м. Самборі та Самбірському районі було створено народні суди, які почали свою роботу з вересня 1944 року.

Суди знаходилися в м. Самборі по вул. Коперніка, 5, на другому поверсі двох поверхового будинку, 1930 року забудови.

З 1944 року по 1948 рік суди підпорядковувалися Народному комісаріату юстиції по Дрогобицькій області.

На підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР від 21 травня 1959 року, в зв’язку з ліквідацією Дрогобицької області, Самбірський міський та районний суди стали належати до Львівського обласного суду.

Згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР  від 31 жовтня 1970 року, в зв’язку з створенням Міністерства Юстиції, Самбірський міський та районний суди стали підпорядковуватись відділу юстиції  Львівського облвиконкому.

У 1990 році Самбірський міський суд та Самбірський районний суд було об’єднано у Самбірський міськрайонний суд Львівської області.

В 1995 році Самбірський міськрайонний суд Львівської області було роз’єднано і утворено  Самбірський міський та Самбірський районний суди Львівської області.

У 2004 році згідно Указу Президента України Л.Д. Кучми Самбірський міський та Самбірський районний суди поряд з іншими судами на Україні було ліквідовано і утворено один Самбірський міськрайонний суд Львівської області.

В листопаді 2013 року Самбірський міськрайонний суд Львівської області переїхав у нове приміщення за адресою м. Самбір, вул. І.Мазепи, 18, де знаходиться по сьогоднішній час.

Колись територію Самбірського міськрайонного суду Львівської області займав монастир Бригідок, збудований у XVII ст. За панування Габсбурґів орден Бригідок був зліквідований разом з багатьма іншими монастирями Галичини, а будівлі були загосподаровані різними установами.

 У 1905 році на частині території колишнього монастиря постав чудовий неготичний будинок для Дирекції скарбового повітового уряду, де перебували філії французьких, швейцарських та англійських банків.

В період другої світової війни камя’ницю скарбової дирекції зайняв Самбірський виконком (більшовицьке староство). Тут містилися канцелярії комуністичної партії, комсомолу, пропаганди, фінансів, виборів та інші.

В радянські часи приміщення Самбірського міськрайонного суду Львівської області займав військовий шпиталь.

До складу Самбірського міськрайонного суду Львівської області входять: голова суду, судді, керівник апарату суду, заступник керівника апарату суду, помічники суддів, старший секретар суду, секретарі судових засідань, секретарі суду, консультанти, старший судовий розпорядник, судовий розпорядник, головний спеціаліст з інформаційних технологій, архіваріус, друкарка та прибиральниця.